Ми Сіль Землі — нащадки славного Богдана!

Землі политой кров’ю пращурів, батьків.

Окропленной сльозами матерів і нашим потом,

Очнись Громада щоби не стати нам «піском»… 

Наш Світ стаєпустелею, тапустота-

Десамовідданість,десмак служіння?!

Чому на світізникладоброта?!

І між людьми немає розуміння.

Світ став пустелею. І вже немов

Людей ніщо у ньому не єднає.

І хтивість видається за любов.

А про любов уже ніхто не знає.

Бо їй не вчать. Не вчать уже давно,

Що справжнє щастя в тому, щоби дбати

Про інших, що в офірі лиш воно

Існуєв коліі у прагненні віддати.

Світ став пустелею. Та віремо!!!

Ми  здатні ту постелюоживити.

Як віремо, що після довгої зими

З'являтимуться знову на ЗЕМЛІ  —  чудові квіти.

*   *   *

 В моєму серці туга є глибока,що мій народ живе не як родина.

Все, що роз'єднує — то не від Бога.Чи всі ми — не Його сім'я єдина?